Коротка історія МКІ-НУК
Історія кораблебудівної освіти нерозривно пов'язана з розвитком суднобудування на півдні нашої країни – в Миколаєві.
В кінці 18 століття спочатку в Херсоні, потім в Миколаєві відкриваються навчальні заклади, пов'язані з навігацією і корабельною архітектурою. Однак, незабаром вони були закриті. Пізніше, в кінці 19 століття, міська дума Миколаєва неодноразово бралася за створення закладу технічної освіти на півдні України, але через різні причини ці спроби виявилися невдалими. Спочатку замість Миколаєва університет був створений у Варшаві, потім – у Харкові, пізніше – в Одесі. У 1902 році, нарешті в Миколаєві, у зв'язку з необхідністю залучити значну кількість технічних фахівців до будівництва броненосного флоту країни було відкрито механіко-технічне училище. Активну участь в його створенні взяв вчений-кораблебудівник того часу Костянтин Петрович Боклевський, один з творців науки про проектування корабля.
У 1917 році Механіко-технічне училище перетворено у Миколаївське політехнічне училище. У 1920 році, в ході реорганізації існуючої системи народної освіти, Миколаївське політехнічне училище перетворено в Індустріальний технікум імені К. Тімірязєва на правах вищого навчального закладу. У 1920 році в ході реорганізації існуючої системи народної освіти, Миколаївське політехнічне училище перетворено в індустріальний технікум імені К. Тімірязєва на правах вищого навчального закладу. У 1926-1927 навчальному році індустріальний технікум реорганізується в кораблебудівний технікум зі збільшенням терміну навчання з трьох до повних чотирьох років. У цей період були створені і обладнані лабораторії опору матеріалів, хімії, теплотехніки. У 1929 році Миколаївський кораблебудівний технікум було об'єднано з Миколаївським вечірнім робочим технікумом. Цей заклад отримав назву Миколаївського машинобудівного інституту. Однак вже у 1930 році, після об'єднання з кораблебудівним факультетом Одеського політехнічного інституту, він був перейменований в Миколаївський кораблебудівний інститут (МКІ).
Під час Другої світової війни інститут був евакуйований. Спочатку МКІ відкрився у Сталінграді, потім в Астрахані, пізніше – у Пржевальську. 30 червня 1944 року було прийнято рішення про повернення інституту до Миколаєва. 1 жовтня 1944 року в Миколаєві вже почалися заняття в МКІ.
У 1945 році розгорнулися основні роботи за п'ятирічним планом відновлення і розвитку інституту. До кінця 1947 року головні корпуси інституту були відновлені.
У 1946 році в інституті була створена аспірантура на базі провідних кафедр зі спеціальностей «Конструкція корпусу корабля», «Технологія будівництва суден», «Суднові парові турбіни», «Суднові парові котли», «Суднові двигуни внутрішнього згоряння».
У 1949 році інституту рішенням уряду СРСР було присвоєно ім'я адмірала Степана Макарова.
До п'ятдесятирічного ювілею 18 вересня 1970 року Указом Президії Верховної Ради СРСР інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за заслуги в підготовці інженерних кадрів і досягнення в розвитку наукових досліджень.
У 1994 році рішенням уряду України інститут отримав четвертий рівень акредитації, статус університету і назву Український державний морський технічний університет.
Указом Президента України від 25 березня 2004 року Університет отримав статус національного і назву Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова.
18 вересня 2020 року Національний університет кораблебудування відзначатиме віковий ювілей від дня заснування. За цей період наш навчальний заклад підготував близько 60 тисяч висококваліфікованих фахівців народного господарства. Якщо уявити ряд із кораблів і суден, побудованих випускниками МКІ-УДМТУ-НУК, то ним можна було б оперезати земну кулю по лінії екватора. Серед найбільш відомих вчених і викладачів університету можна назвати: М. Д. Хаскінда, В. В. Козлякова, В. М. Бузника, Ю. В. Ремеза, Є. П. Єгорова, Ю. В. Захарова, С. М. Соловйова, Ю. С. Крючкова, Ю. П. Кочанова і багатьох інших.
Серед наших випускників – відомі вітчизняні вчені і кораблебудівники зі світовим ім'ям: О. Г. Архангородський (засновник наукових шкіл будівельної механіки в МКІ і дослідження довговічності суден рибопромислового флоту в Калінінграді); В. М. Бузник (член-кореспондент АН УРСР, відомий вчений в галузі теплотехніки); Я. Й. Войткунський (відомий фахівець в галузі теорії корабля і гідромеханіки); А. Б. Ганькевич (директор Суднобудівного заводу імені 61 комунара, директор Чорноморського суднобудівного заводу (ЧСЗ), ініціатор, який розпочав будівництво авіаносних кораблів на ЧСЗ); Є. П. Єгоров (генеральний директор Північного машинобудівного підприємства (СМП, м. Сєвєродвінськ, 1952–1972 рр.) – під його керівництвом СМП побудував у 1957 році перший в СРСР атомний підводний човен «Ленінський комсомол», всього 70 АПЧ, у народі його називали головним будівельником атомного флоту країни); В. Ф. Заботін (генеральний директор Херсонського виробничого суднобудівного об'єднання, ініціатор активного впровадження сучасних технологій і автоматичного зварювання у вітчизняному суднобудуванні); С. М. Ковальов (головний конструктор ЛПМБ «Рубін» (м. Ленінград), видатний творець атомних підводних човнів СРСР, у тому числі «найстрашнішого» АПЧ «Тайфун», за його проектами побудований 91 АПЧ); Б. І. Купенський (головний конструктор проектів Північного проектно-конструкторського бюро (м. Ленінград), головний конструктор принципово нових бойових кораблів у світовій практиці – великих протичовнових кораблів (ВПК) і ударного атомного крейсера «Кіров»); І. І. Носенко (нарком суднобудівної промисловості СРСР, у 1941 р. організовував і керував евакуацією важкої промисловості на Схід країни, забезпечив розвиток танкової промисловості, керував післявоєнним відновленням і розвитком суднобудівної промисловості країни); Г. Л. Просянкін (директор машинобудівного підприємства «Звездочка», директор Північного машинобудівного підприємства (1972–1986 рр.), директор НПО «Звездочка» (м. Сєвєродвінськ), під його керівництвом було побудовано близько 108 АПЧ); Є. В. Толстих (директор Ленінградського Балтійського суднобудівного заводу, ректор Ленінградського кораблебудівного інституту протягом 31 року), Г. М. Чернишов (начальник і головний конструктор СПМБ машинобудування «Малахіт» (м. Ленінград), творець наймалошумнішого АПЧ «Акула», за його проектами побудовано 54 АПЧ). Тут наведено лише невелику частину прізвищ відомих кораблебудівників, їх повний перелік є значно більшим.
Історії та розвитку МКІ-УДМТУ-НУК, долям видатних кораблебудівників-випускників, вчених і викладачів навчального закладу присвячено чимало досліджень, про них написано десятки книг і статей, знято не один фільм.
Для всіх, хто цікавиться історією Національного університету кораблебудування імені адм. Макарова, розвитком і становленням вищої технічної освіти в нашій країні, співробітники Електронного читального залу НБ НУК підготували віртуальну виставку «Національний університет кораблебудування. Історія. Люди. Факти», в якій представлені книги, бібліографічні покажчики, науково-популярні фільми, а також фотогалерея з історії МКІ-УДМТУ-НУК. Віртуальну виставку присвячено 100-річчю нашого університету.
А. Ф. Галь